Жіночі образи

26 років, як Радянський союз себе вичерпав, а в головах деяких людей досі живе стереотип, що оголене тіло – це непристойно. Через такий погляд виставка «Жіночі образи», яка протягом місяця знаходитиметься в стінах драмтеатру, могла й не відбутися.

Про жіночність, особливості малювання тіла та подальшу долю виставки спеціально для Ініціа розповідають її творці, художники Андрій Сагайдачний та Володимир Кравченко.

Світлини Альони Якимчук

Як постала виставка

Володимир: На виставці знаходиться 20 наших робіт, написаних протягом останнього року. Усі вони присвячені жіночим образам.

Після одної із виставок у художньому музеї Чернігівський музично-драматичний театр, себто головний режисер Андрій Бакіров та очільник театру Сергій Мойсієнко, запропонували нам провести виставку в їх приміщенні. Як виглядатиме виставка, ми певні не були.

Але театр, колони, класична атмосфера, обережність, вишуканість – я подумав, що сюди добре личили б саме жіночі портрети.

На фото: Володимир Кравченко

Художні зали відмовляли

Андрій:  Були виставкові зали, які нам відмовляли. Коли я пропонував зробити виставку суто робіт у стилі Ню, казали, що це мало можливо. Мовляв, до зали приходять також і діти. Таке ставлення мене дивує.

Тому спочатку ми не казали керівництву театру, якою буде виставка. Вони гадали, що це будуть пейзажі або щось подібне. Попросили написати кількох Народних артистів, ми погодилися, але потім, обдумавши, таки вирішили зосередитися на жіночих портретах.

 

На фото: Андрій Сагайдачний

Уже маючи відмови, навіть якийсь час боялися й замовчували, що на виставці буде 7 робіт в стилі Ню.  Але місяці через два таки сказали: матимемо кілька невеличких картин оголеного тіла. Нам відказали, що це не  проблема.

Пізніше мені для роботи навіть виділили декораційну залу на четвертому поверсі. Мала приїхати натурниця з Києва. Моя майстерня знаходиться в підвалі, тому позувати там доволі холодно. І це, до речі, єдине місце, яке погодилося на таке моє прохання, бо перед тим ходив і до Департаменту культури, й Управління освіти, куди завгодно ходив і мав єдину відповідь: йдіть на вулицю, у нас літо, тепло.

Чому жіночі образи

Володимир: Дівчина – це завжди гармонійність, цілісність, сімейність.  Дівчина вміщає в себе багато саме тих рис, які властиві всьому світу, що нас оточує. Та й саме приміщення диктувало такі умови –  тут мала бути саме жінка.

Особливості роботи

Андрій: Деякі картини малюю один вечір, а деякі – місяцями.

У четвер ми готувалися до виставки,  ще не всі рами були вирізані, пофарбовані та полаковані. О четвертій годині ранку почав писати ще кілька робіт. Писав до дев’ятої.

Володимир: Малюємо сеансами. І це ж не те, що дівчина завмерла, стоїть і не дихає, ні. Ми спілкуємося, п’ємо чай, а я в цей час малюю. Під час спілкування з людиною берешся розуміти її краще, відмічаєш деталі в характері, які потім потрапляють й до картини.

Натурниць завжди запитую: як ти себе бачиш, як би ти хотіла, щоб я намалював. У діалозі працювати легше. Поволі починаєш розуміти людину й те, чому вона хоче саме такий образ, а не інший, чому обирає саме ці предмети, а не інакші. Поволі починаєш бачити й сам образ.

Андрій: Особливість портрету й у тому, що мусиш упіймати характер, індивідуальність людини, намалювати не так, щоб просто схожа, а щоб людина мала певний стан: роздуму, суму, радості.

Допомогти увійти в цей стан, особливо людині малознайомій, часом буває складно. Як і побачити цей стан на лиці людини, у її рухах.

Оголена жіноча натура

Андрій: Маємо усталену стереотипну думку з радянських часів, що коли дівчина гола, то це непристойно. І не важливо, у художньому залі ця оголеність чи ні. Багато хто оголену натуру сприймає, як щось сороміцьке, вульгарне.

Буває й так, що роботи таки вульгарні й, відповідно, викликають у людини вульгарні думки, а не насолоду від самого зображення тіла, тілесності, зокрема жіночої, обережності ліній, форм.

Але коли показується краса жіночого тіла, коли жінка не просто – гола, а в звичайній ситуації, коли вона без одягу, це, гадаю, і є Ню. Звісно, межа тонка, її можна легко перейти й не помітити. Тому потрібно бути дуже холоднокровним і під час роботи з натурницею не вступати з нею в якісь близькі стосунки. Це, насправді, може завадити роботі й навіть зіпсувати її.

Узагалі, коли малюєш тіло, оголене чи ні, важко передати відтінки шкіри, з одного мазку це зробити не легко. Фарба мусить висихати, усе це розтягує процес, змушує ту ж натурницю витрачати свій час. Часто доводиться починати малювати з натури, тоді фотографувати й домальовувати, і вже дописувати знову з натури.

Часом потрібно не 3-4 сеанси, а 30-40.

Київська галерея побачила одну з моїх робіт і запропонувала: коли напишу повністю таку серію оголеної натури, можна буде зробити виставку в них.

Великі розміри

Андрій: Звісно, легше малювати маленькі формати, для великих потрібне місце. Коли ці картини бачили деякі художники, то казали, що у нас там, мабуть, велика майстерня, можна відійти від картини, подивитися.

Але маю невелику кімнатку майстерні, у Вови маленька однокімнатна квартира, тому пишемо в умовах не завжди зручних. Був у мене  натюрморт  понад метр шістдесят в ширину, а кімната – два метри. Я поставив полотно, став писати й не бачу полотна.

На маленькій роботі не вдасться вповні розкрити всі тони того ж вигину пальця, носа. На маленькій картині ти зробиш це одним-двома мазками, а на великій маєш можливість відшукати перепади, бліки.

Володимир: Пейзажі ще можливо робити маленькі,  а портрети бажано писати в справжніх розмірах.  Бо інакше може відбутися викривлення зображення. Тому на менших картинах людей зображують до межі грудей, плечей, щоб досягти реальних розмірів.

Пошук натурниці

Володимир: Часто це наші друзі, знайомі, випадкові знайомі.

Андрій: Буває складно знайти натурницю, хоч Володимир скаже, що це неправда. Але часом шукаєш з тиждень, навіть два. Важко, бо коли пропонуєш дівчині позувати, часом це сприймають, як якусь непристойність.  І я не кажу про Ню, навіть з простими портретами таке буває.

З тим, кого малюватимеш, часто варто пройтися, прогулятися, поспілкуватися, щоб людина звикла, щоб заспокоїлася. А в мене ще майстерня в підвалі, тому коли починаємо спускатися, я попереду йду, Володимир позаду, можна ще більше злякатися (сміється, – авт.).

Але якщо хтось би схотів би стати натурницею, погодився би позувати, то ми завжди відкриті й з радістю напишемо їх.

Володимир: Цю виставку плануємо розширити.

На початку грудня вона переїде до технологічного університету, до того часу ми додамо до виставки ще 4 картини, у лютому ж перемістимося до педагогічного університету й також додасться 4 роботи. Тобто до лютого матимемо 8 нових картин. Чотири мої та чотири Андрія.