Макс Кідрук: “Книга не про паралельний світ”

Сучасний український письменник Макс Кідрук у рамках, як він жартома називає, “божевільного” марафону “100 міст НОІМ” презентує нову книгу. НОІМ – абревіатура назви “Не озирайся і мовчи”. Такий тур організовують уперше в історії сучасної української літератури. Одразу сотня міст та містечок країни, до числа яких не міг не потрапити й Чернігів.

Теплий осінній вечір 19 жовтня і майже камерний формат зустрічі – чернігівці явно не фанатіють від сучасної літератури – чоловік із 25 у конференц-залі готелю “Україна”. Далі – пряма мова письменника.

“Ніколи не читаю на своїх виступах уривки. Вважаю, це тупо, вкладати в ваші голови мій текст моїм голосом. Письменник, який на презентації читає уривки з власної книги, не має, що сказати. А, якщо не маєш, навіщо взагалі пишеш?

Часто розповідаю одну історію, яка вже стала, мабуть, класичною – про гепарда – найшвидшу тварину у світі.

У 2012-му році я опинився неподалік містечка Очиваронго в Намібії в Міжнародному центрі захисту гепардів. На той час у світі їх лишилося всього 8 000 особин.

Гепард – природжений мисливець, коефіцієнт успішності 4 із 5. Такий результат вони отримують за рахунок спурту, за це й мусять розплачуватися: температура тіла зростає з 37 градусів до скажених 41.

Гепард наздоганяє свою жертву, перекушує їй горлянку і падає цілковито знесилений. Йому потрібно півгодини, щоб остудити кров. За цей час приходять леви, гієни, інші гепарди, які й забирають його здобич. Таким чином саме гепард тримає на собі цілу еконішу.

Історія, що я розповідаю, зведеться врешті-решт до фен-шую.

Офіційно найстрашнішою твариною Африки є медоїд.

У нього немає ворогів, але він є ворогом кожному, бо нападає на всіх – починаючи від бджіл та змій й закінчуючи левами. Коли він прямує на водопій, решта тварин йде геть.

Я багато мандрую, без упину збираю пазли інформації про людей, природу, цивілізації й завжди намагаюся звести їх до спільного знаменника. І ось, тривалий час запитував себе, для чого тут медоїд. Будь-яка істота на цій планеті має корисну функцію, а що корисного робить медоїд? Коли дізнався, у мене буквально мурахи по спині бігали від усвідомлення, наскільки ж тісно все на Землі взаємопов’язано.

Що спільного між дитинчам гепарда та медоїдом? Смуга білої шерсті на спині.

Відчуваєте, як історія замикається? Тут треба повернутися до того, з чого почав. Самиця гепарда не боєць, вона не здатна захистити дитинчат, тож 90% малих гепардів гинуть, не досягнувши віку трьох місяців. Решта виживають лише за рахунок того, що гієни або леви, які їх атакують, плутають малюків із медоїдами і тікають, піджавши хвоста. Уже цей один факт виправдовує існування монстра.

Зазвичай я закінчував цю історію тільки так. Але віднедавна мушу додати ще дещо. Цієї зими прочитав у статті на сайті ВВС Україна, що на сьогодні гепардів лишилося всього 7 100.

Менш ніж за 5 років вимерло більше 10% популяції. З такими темпами це означає, що цілком гарантовано за життя кожного з нас гепарди зникнуть з планети Земля. Можливо, уже зараз ми пройшли критичну точку і, хай там що будемо робити, ці тварини вимруть”.

Ця історія – лише маленький, але яскравий приклад того, звідки Макс Кідрук черпає ідеї до своїх книг. Усі вони мають наукове підґрунтя, в кожній є свій гепард, свій медоїд та мурахи, які виникають від жахливої реальності сучасного світу.

“Я прокидався і, не заходячи в соцмережі, сідав писати, бо була купа деталей, які хотів проробити. Не хотів гострого сюжету, що по ньому біжиш галопом – натомість прагнув чогось глибинного, що поступово в кінці сплететься в єдине ціле, серцебиття пришвидшиться від розуміння, як усі деталі до біса пов’язані, і як жахи чи просто події минулого формують нас та спричиняють страшні речі, що ми потім робимо за екстремальних умов.

Щоб писати мені потрібна лише одна атмосфера – тиша і спокій. Це дуже важка робота в тому сенсі, що я, скажімо, не вантажу цеглу. Це теж важка робота, але фізично. Її можна робити, коли посварився з дівчиною чи коли мама хвора. Але писати за таких умов неможливо”.

“Не озирайся і мовчи”. Остання на сьогоднішній день опублікована Максова історія.

“У післямові до своїх книг, особливо до крайніх, прошу вас не лінуватися й писати у соцмережах відгуки, позначаючи їх відповідним хештегом. І ось, минув трохи більше, ніж місяць, з того часу, як “Не озирайся і мовчи” з’явилася в книгарнях. У Інстаграмі вже понад 380 відгуків. Не всі з них я лайкаю, та всі читаю.

У відгуках, які не лайкаю, роман чомусь позиціонують, як роман про паралельний світ, а потім бідкаються, чого цього паралельного світу там так мало.

Насправді книга не про паралельний світ. Головні герої в ньому 14-річні Марк і Соня.

Марк дуже розумний, читає багато науково-популярної літератури, має не притаманне його вікові раціоналістичне розуміння світу, невисокий, огрядний, тож однозначно стає ідеальним об’єктом для цькування.

На противагу йому – Соня, що вчиться в паралельному класі та живе в тому ж будинку. Вона більш безпосередньо ставиться до світу, ніколи не копає глибоко, не замислюється про стан речей і сприймає речі такими, як вони є.

Одного разу дівчина спересердя розказує, що в їхньому будинку існує місцина, ніби паралельний вимір, що цілковито зруйнує Маркові раціоналістичні уявлення про світ.

Хлопець їй не вірить, та однаково йде до ліфту, який має перенести їх до паралельного світу, бо розуміє, що весь цей фарс має обірватися. Але банальна поїздка в ліфті не просто руйнує його уявлення про світ, а цілковито змінює життя.

Це роман про проблеми сучасних підлітків: булінг, або травля в школі, безпричинне насильство, розрив між поколіннями. Але не в такому сенсі, що батьки алкоголіки й ми маємо проблему з дитиною. Ні. Я описую заможну родину, яка має всі шанси бути нормальною, але між батьками і сином – прірва.

Книга про підлітковий ескепізм, бажання відсторонитися від реальності, бо навколишній світ не влаштовує підлітка”.

2018-ий рік у житті Макса буде аж надто відповідальним. Наступної осені вийде друком роман “Де немає бога”, що стане, як письменник сам сподівається, його магнум опусом.

“Ідея почалася з історії про авіакатастрофу 28 листопада 1979 року рейсу 901 перевізника Air New Zealand. За два роки до того компанія започаткувала розважальні польоти до Антарктиди. Вони взяли найсучасніший тогочасний лайнер і продавали в місця лише біля вікон, щоби люди могли вільно ходити по салону, годували вишуканою їжею, наливали шампанське, також був гід, який все пояснював. Місця були дуже дорогими – коштували по 900 доларів за політ! І це були 900 доларів 79-го року!

Упродовж 17-ти польотів гідом був Едмунд Гілларі – новозеландець, перша людина на Евересті. Але саме перед тим рейсом у 79-му через сімейні обставини чоловік не зміг летіти і послав свого товариша замість себе. Як виявилося, на смерть.

Керівництво компанії перепрограмувало автопілот – трохи змістило маршрут. Спершу це жодним чином не відобразилося на польоті. Була чудова погода, та перед підльотом до Антарктиди температура впала, і сталося атмосферне явище, назві якого я не знайшов українського відповідника.

Англійською воно називається “white out” – вибілення. Температура падає, волога сконденсовується та зависає в повітрі, сонячне світло просіюється крізь неї, відбивається від снігу і потім дуже сильно розсіюється в оцій суміші повітря з вологою. Таким чином повітря стає такого ж кольору, що й гора. Гора просто зникає.

Літак на повній швидкості врізався в гору. 280 людей загинули. Це вже до біса жахлива історія.

Але мій збочений розум почав розкручувати далі. А що було б, якби під час такої катастрофи вціліла частина пасажирів? Вони б опинилися посеред найбільш агресивного середовища на планеті без жодного засобу для виживання, їх ніхто би не зміг урятувати.

Там немає поруч кораблів та вертольотів, що робити? Весь світ знає, де вони, але ніхто їх звідти не може витягти.

Це й стане основою нової книги. Де все відбуватиметься, поки секрет. Скажу лишень, що зовсім поряд з Україною.

Це буде роман не про авіакатастрофу, ні. Це буде роман про сімох людей, які вціліли в авіакатастрофі – четверо чоловіків, двоє жінок і одна дівчинка. Різні національності й різний досвід у кожного за плечима.

Ідея книги – спробувати зрозуміти чи дослідити, що є первинним – мораль чи релігія. Що таке всередині робить нас людьми? Що примушує залишатися людьми в тих місцях, де, умовно кажучи, немає бога? Немає нічого, ні релігії, ні соціуму, ні жодних норм, які тиснуть на нас і примушують поводитися так, як ми поводимося.

Це буде спроба подумати, на що перетворяться люди, чия мораль базується лише на релігії й на що перетворяться ті, які не є віруючими, які в жодному разі не є якимось етичним еталоном, але поза тим мають в собі щось таке, що не дозволить перетворитися на тварин”.

Придбати книгу “Не озирайся і мовчи” у Чернігові можна в “Клубі Сімейного Дозвілля”, що знаходиться за адресою проспект Перемоги, 103.

Біологія сексуальності

Анімаційна студія NEED почала створювати перший в Україні матеріал із біології сексуальності, який пояснює поведінку людини, розкриває біологічні механізми процесів та знищує табуйованість теми.