Арсен. Квартира не сербського націоналіста

Арсен. Квартира не сербського націоналіста

Світлини Дарини Кузьменко

Маємо розкіш зустрітися вранці на сходах драматичного театру. Арсен живе в центрі міста, йому зручно нас тут зачекати. Годинник на Апеляційному суді б’є 10-ту, скільки просиш себе не починати репортажів з моменту зустрічі.

– Тіки кажу ж – квартира дуже стара, дім збудований десь у 1947-48-му році. Живу тут усе життя, усі 23 рочки, квартира така, – Арсен задумується, – пострадянська, скажімо.  Трохи захаращена, – каже й показує рукою, у який бік рухатися. – Окей, не трохи, а конкретно захаращена. Та вид з вікна, розташування – чудові.

Є самовідчуття, що треба помити вікна

Йдемо вниз від драму вздовж вулиці Полуботка, тоді Арсен завертає вправо, на вулицю П’ятницьку, й проводить через вузькі вхідні ворота до свого двору.

– Яке в мене самовідчуття від того, що живу в будинку 47-го року? Прекрасне. Будинок, звісно, потрібно ремонтувати, але менше з тим. Красиві сходи? Я не помічаю, чесно, для мене це просто сходи. Ще й побиті, полущені, бачите? Курять на сходах, бо затишно? Ні, думаю більше тому, що просто курять.

Світлини Дарини Кузьменко

Під’їзд – зелений низ, білий верх. Дещо незвичні сходи, дерев’яні бильця плавно закручені в переходах між поверхами. На підвіконнях – вазони. У прольоті між другим та третім – кактуси.

– Це мої кактуси. Люблю кактуси. Виніс десь рік тому, щоб не були голі вікна. Є самовідчуття, що вікна дуже треба помити.

Що знаємо про квартиру

У квартирі темно, при вході дещо тісно, ліворуч  – кухня, праворуч – кімната. Поки здається, що одна, дверей немає ні в один бік.

– Наскільки знаю, до війни тут теж були житлові будинки, але чи саме отут, чи ближче до площі, не скажу. Бачив кілька фото, але знімали ж переважно церкву та площу, то будинки майже не потрапляли до кадру.

Чернігів був зруйнований війною, житлового фонду майже не було. Заселяли, каже, до цього дому всіх, кому пощастило.

– Мої батьки стояли в звичайній черзі, отримали квартиру випадково, бо перед ними людина від неї відмовилася. Це була подруга мами, яка мала двійко дітей, тому не схотіла однокімнатної квартири.

Усі кидають на книги та краєвид з вікна

Головна кімната заповнена книгами. Вони на полицях, на тумбах, у шафках, на столі. Стіни завішені картинами.

– Оце українська література, ото перемішана зарубіжна й українська, – Арсен скеровує наші «оглядини». – Квіточки на стінах – це мама вишила, оце дідо малював.Картини? Так, це все Чернігів або його околиці.

Арсен каже, що в нього тут може бути десь 5 тисяч книг, багато в іншій кімнаті. Лише після цих слів помічаємо, що квартира не зовсім однокімнатна. Другу кімнату добудовували батьки.

– Коли хтось приходить, то перше кидається до книжок, а тоді біжить на балкон. Дівчата більше з виском, хлопці стриманіше, мовляв, хммм, крутий вид з вікна.

П’ятницька церква та драматичний театр, навпроти старі будинки, збоку можна роздивлятися дахи інших невисоких будов.

– Місце спокійне, односторонній рух. Єдине, що зараз роблять ремонти, то не дуже тихо. Майже щоранку прокидаюся від лайки робітників під вікном. Лаються голосніше, ніж працюють машини.

Кого можна роздивитися з вікна

Поруч знаходиться Апеляційний та Господарчий суд, ОДА, театр, міні-маркет та цілодобовий магазин «Біля площі», з балкона можна спостерігати різних людей:

– Вранці та вдень можна розглядати людей одітих по-діловому, поруч багато державних установ. А от увечері збираються ті, хто прямує до цілодобового магазину. Цією ж дорогою вони вертаються назад й з особливо смачним матом, переважно, прямують до парку. А ще, коли на площі концерти, то все чутно й можна нікуди не ходити.

Російська фантастика та Плутарх

Книги, як і Арсен почувають себе у старому будинку добре, їх почали збирати батьки ще в молодості. Персональні фонди Арсена поповнюються купленими в букіністах, подарованими або знайденими на верхніх полицях антресоль. Часом трапляється непогана класика.

Одна зі стін в кімнаті Арсена – суцільна полиця з книгами.

– Оце вже все моє, окрім верхніх поличок, – піднімаємо очі, –  хтось казав був, що в мене дуже цікаве сполучення книг:  лежить Мартін, Пратчетт, Ремарк, поруч російська фантастика й Плутарх, – Арсен сміється, на російській фантастиці лежить ще «Кінець Вічності» Айзека Азімова. – Є в мене книжка Сталіна 1935 року «Вопросы ленинизма». Там вкінці уміщена розмова Сталіна з Гербертом Уеллсом.

– А оце ще ведмедиків збирав таких, – Арсен веде нас до столу, – десь штук 12-13, як їх викинути взагалі? Отаким чином речі збирають, збираються й, відтак, уся квартира чимось захаращена.

Наша фотограф усідається на підлозі й відкладає фотоапарат:

– Ніколи не виникало бажання винести все старе й занести нове?

– Виникало бажання винести все й занести лише третину, щоб стало більше місця, стало вільніше. Але я розумію, що цього не зробити, бо занесу назад усе те саме. У тому, що так захаращено винний лише я, але важко навести порядок, коли так мало місця й так багато речей.

– Ти вважаєш це захаращено? Це круто. Я тобі сьогодні надішлю фото мого робочого столу, ото захаращено.

Квартира сербського націоналіста

Арсен не має специфічної любові до центру, більше – до валу. Але вид  вікна та розташування дому цінує.

– Те, що маю такий гарний краєвид, помітив може років у 16-17.А ще, отам зліва моя школа, а на валу – інститут. Тому так, виходив з історичного дому, йшов повз історичні будови історичним центром до ще дореволюційного історичного факультету. Я дуже центричний, як бачите.

Об 11-ій знову б’є годинник на Апеляційному суді, добре чутно, хоч всі вікна закриті. Годинник у центральній кімнаті показує чи то десь 4:40 ранку, чи то 16:40 вечора. Арсен підозрює, що там і рік нині не той. Сидимо на підлозі й п’ємо каву «по-варшавськи». Це коли мелена кава притрушується цукром й заливається кип’ятком.

– Найцікавіше мені казали про квартиру, що вона схожа на квартиру сербського націоналіста-революціонера початку 20-го століття й складається враження, що десь під столом уже заховано револьвер, а самій квартирі підходить музика танго або вальсу 20-30-их років 20 століття.

 Світлини: Дарина Кузьменко