Було 20. Артем Шелковий

Тележурналіст Артем Шелковий про свої 20 років, мрію стати депутатом та те, як почав вчитися казати «ні».

Коли

Це був 2007 рік. Здається, тоді з’явилася реклама, де Юлія Тимошенко тримає землю, але я можу помилятися. Є така штука, що до 27-ми я пам’ятав кожну дату, усе: коли з дружиною познайомився, коли почали зустрічатися. Зараз це все стає проблемним.

У цей час мав інтерв’ю на Gorod.cn, яке дуже смішно починається, мовляв, коли журналістка сказала, що писатиме інтерв’ю із «самим» Артемом Шелковим, то дівчата “пищали”. Ледь не повмирали від заздрощів. Смішна історія, спеціально перечитав ту розмову, щоб згадати, яким було двадцятиріччя.

Як виглядав

Жахливо. Сподіваюся, що зараз краще 😊.

Дівчата пищали, бо тоді я працював на радіо Mfm, яке приймало телефонні дзвінки на кшталт «Катюха, ти крута чувіха, привіт тобі від Дімона». На той момент мені здавалося, що це крута передача, кращої нема, але фішка була в тому, що від неї швидко втомлювався, бо постійно дзвонили одні й ті ж люди, одним і тим самим Катям передавалися вітання.

Не можу сказати, що я на тій передачі якось розвивався. Було прикольно, але грошей не було. 10 грн за годину ефіру, а нам хотілося більшого.

Був товстенький, пухленький. Любив одягатися офіційно, можливо, щоб здаватися дорослішим.  Зачіска була, як каже моя теща, а-ля із салону «Чарівниця». Як то? Як кажуть «під горщик».

Я ніколи не був «модним хлопцем». Я не тусовщик, як багато моїх знайомих та друзів.

Що слухав

Працював на радіо Mfm, там була виключно іноземна музика.

Зараз мої музичні смаки точно кращі від тих, які були. Що звучало по радіо, те я й слухав. А зараз от від «Pianобой» фанатію й хто там ще, з адекватних.

Що читав

Газети, політичні новини, намагався читати книжки, які пов’язані з політикою. Думав, що від того, що я це прочитав, має щось статися.

З книжками в мене ситуація повторюється та сама й зараз: перші 50-70 сторінок читаю, а далі інтерес втрачаю. Можливо, через завантаженість.

Зафукають,  але прочитав «Кисло-сладкая журналистика» Ганапольського. Та це було не в 20. 

З двадцятирічного віку пригадую сіреньку книжечку, здається, там щось про вибори, про те, як працювати зі штабом. Назви я не пригадаю, ніби «Вибори й медіа», щось таке.

Чим цікавився

Політикою, працював менеджером в ГО «Молодь ХХІ століття», яка організовувала таку собі «Школу молодого політика»,  з неї вийшло багато тих, хто зараз більш-менш видний: Катерина Лисенко, Олександр Ясенчук, Павло Пущенко, Олексій Француз, Олександр Ломако, Олександр Кодола, Андрій Кужель.  

До нас приходили на лекції народні депутати, депутати міськради, Владислав Савенок читав лекції з журналістики, розбирав газетні статті.

У 20 років мав жорсткий порив до суспільно-політичної діяльності, мріяв стати депутатом. На щастя, ці амбіції минулися, бо з 23 і до 27 років пропрацював депутатом районної ради.

Це, мабуть, найнудніше, що було в моїм житті.

Коли мені було 20, я грав у КВН, саме з’являлася «Інтрига», команда мого аграрного факультету інституту економіки і управління, де я навчався.

Мали тоді свою студентську революцію. Аграрний факультет Чернігівського інституту економіки і управління, на якому я навчався, хотіли закрити, а ми хотіли його відстояти. 

Постійно був у студраді, намагався бути активним у студентському житті, але, здебільшого, активність стосувалася сцени, концертів, громадської діяльності.

Історії з 20-тиріччя

Більшість стосуються радіо та дзвінків.

Приїхала до нас якось в студію Анжеліка Рудницька, яка була тоді ведучою на «Територія А». В ефір подзвонив хлопець на курс старший від мене.

– А, оце, запитання в мене до Анжеліки.

Я йому:

– Так, Андрію, будь ласка.

І Анжеліка така: «Так, будь ласка». Але я ж сиджу й думаю, що щось же зараз як попитає.

– А оце дуже сильно хотів у вас спитати… – і така пауза, багатообіцяльна, я вже точно розумію, що зараз щось буде, і тут: – А скіки вам «год»?

Я впав зі стільця на підлогу. Анжеліка якось викрутилася, а я ніяк не міг заспокоїтися.

А ще КВН. Досі пам’ятаю гру, коли програли через те, хлопці напилися, ми посварилися за кулісами, хтось побився, декого довелося вгамовувати.

І ти виходиш такий на сцену не в найкращому гуморі, деморалізований, що кажуть, і розумієш, це – фініш. Після цієї ситуації, вирішив, що більше грати не хочу. Також було 20 років.

Чого не очікував

Думав, що одружуся в 30-33. Ось мені виповнилося 30 років, 6 років одружений.

Чого не зробив

Про те, що не зробив у 20 років, і говорити не треба. Бо це вже було не зроблено, цього не змінити. Можливо, варто було йти на актора, можливо, принаймні спробувати. Але з іншого боку, акторське життя – життя голодне, а всім нам хочеться якогось достатку та затишку.

Але шкодувати про щось – дурниці.

Був і став

Був імпульсивним, нервовим, психував постійно. У 20 років перебільшуєш кожну подію, драматизуєш.

Добре бути зрілим, уже на все реагуєш спокійно. Хоча іноді теж піддаєшся імпульсивним емоціям.

Страх не реалізувати себе і зараз точно такий самий. Бажання себе реалізувати – нормальне, здорове бажання.

Але боятися нічого не треба. Чого боятися? Варто робити спроби й помилитися. Якщо ти помилишся, хіба від тебе хтось відмовиться з рідних? Ні.

Страх – це нормально. Страшно – стрибайте з парашутом. Я  не стрибав і не за якої умови не стрибну.

Що змінилося

Мені часом здається, що лише півроку тому до мене прийшов мозок, і я став розуміти, що важливо, що потрібно, на що варто витрачати час, а на що – ні.

Нині вчуся казати «ні», тільки почав. Ось відмовився провести захід, а раніше міг це робити безупинно, мені подобалося бути завантаженим, зайнятим.

Воно й зараз так, але тепер розумію, що можна й посидіти, і полежати, і нема нічого в цьому поганого.

Що хочеться в 20

Я не впевнений, що в 20 хочеш змінити світ. Найперше хочеться визнання.  А зараз вже можна й світ змінювати, коли є хоч якесь його розуміння.

Хочеш щось змінити – читай і дивися, що роблять інші. Начитаність, узагалі, важлива, принаймні можеш чимось поділитися з людьми, твої слова не такі порожні.

Що робити в 20

Те, до чого є тяма та потяг. Чуєш себе в журналістиці – займайся цим.

Я хотів займатися суспільною діяльністю, бути депутатом, грати в КВН і просто це робив. Зрозумів, що КВН – не те, депутат – не моє. Від радіо я отримував задоволення, але тепер розумію, що не був суперцікавим персонажем для слухачів, та й було мені скільки тоді, знань мав ще мало.

У 25 зрозумів, що буду журналістом. Це, здається, найбільш правильне рішення.

Фотографувала Альона Якимчук