Було 20. Мирослава Витриховська

Актриса та співзасновниця Молодіжного театру Мирослава Витриховська про кураж, любов і «несовкову» поведінку.

Світлини Анни Молочко

Коли

У 1984-му році приїхала до Чернігова, а в 85-му мала 20 років. Ми саме започаткували свою Молодіжну сцену. У свої 20 була вся там.

Це було народження театру. Молоді спеціалісти, ми приїхали сюди з надією вершити великі справи. Нас зібралося тоді, здається, вісім людей. Приміщення не мали, були безхатченки, кочували з одного підвалу до іншого.

У 20 років я закохалася.  Цьогоріч із чоловіком відсвяткували 30 років подружнього життя.

Початки Молодіжного театру

Горіли мати таку собі Молодіжну сцену. Не думали про результат, просто занурювались у справу, виставу, літературу. Ми вірили: усе, що робимо – потрібне.

Усе починалось із літературних композицій. Ось, у 1985-му році, ось, бачите, – оце ми (показує світлини вистав, – авт.), однодумці. До Дня Перемоги створили за творами Бориса Васильєва «11 сторінок воєнної прози».

Молодіжний театр ставав брендом. Було: п’ята ранку, а черги за квитками вже на вулиці стоять. Ми були перші. Ми приходили і робили справу, ні за чим не гналися. Не думали, що створимо театр. А воно витворилося он як. 33 роки я в цьому театрі.

Перші гастролі

Крим, цілий місяць їздили таборами, від Сімферополя майже до Севастополя, усе побережжя обколесили. Потім – усю Чернігівську губернію.

Театр, кохання, гастролі, насиченість, подія за подією. Догори летів, летів, майже, як птах, летів. Роботи цікаві, приїжджали гарні режисери, усе кипіло. Це було гарно.

Якою була

Із широкими відкритими очима, весела й добродушна. От, наприклад, я іду і мені хочеться співати. То я й співала, не стримувалась, чим порушувала канони поведінки. За що могла почути у свій бік образливе слово. Це зараз люди вільно дихають, а тоді чистий «совок» був.

А хотілось компаній, галасу, шуму, драм, трагедій, мовляв, я такий нещасний, а сам же безмір щасливий. Було все: молодість, сили, здоров’я, краса. Хотілося, щоби кожен день був надзвичайний.

Чернігів

Місто мені спочатку дуже не сподобалося. Ми приїхали до Чернігова 1-го березня, тут ще були сильні сніги. Пізніше вони почали сходити: холодно, морок, мряка, сонця нема. Я думала: «Господи, куди я приїхала? Ну куди?»

От бачите, знову ж таки, молодість. Куди покликали. Ми мали вибір, куди їхати. Було 8 запрошень до театрів.

Чому приїхала до Чернігова? Можна ж було повернутися додому, до Львова, але я вийшла із зони комфорту, не повернулася під мамине крило, яке покинула в 15 років.

Дозвілля

Молодість мала якусь веселу. Могла ночами ходити, нічого не боялася, постійно десь вешталась. Ходила Валом, там читали поезію.

Читали, слухали музику, виписували журнали. Треба щось переглянути чи перечитати, значить, сьогодні й зараз, збирались «сіюминутно». Пам’ятаю, вийшла «Юнона і Авось» (радянська рок-опера), перший диск, і щось…

«Как же это, как же так?

Я была одна,

А теперь под сердцем плещет

Теплая волна.

Кто ты, радость ясная,

Свет моих глубин?…».

Рок-опера «Зірка і смерть Хоакіна Мурьєти», о!

Азарт та кураж

Мала команду веселу та дружню. Дуже смішні, курйозні випадки траплялися, розіграші різні. Коли ми приїхали до Чернігова, нас поселили на Войкова, у 9-поверховий новий будинок. Для театру виділили 3-кімнатну квартиру й віддали її нам під гуртожиток. Разом жили й дівчата, і хлопці.

Я ж авантюристка шалена, підбиваю всіх на халепи й беру в них активну участь. Одного разу кажу Тані Тушич і Лєні Матросовій: «Зробімо щось!»

Узяли тюбики паст і пішли мастити наших хлопців. Я стояла в коридорі й дуже сміялась, поки дівчата «виконували роботу».

Влетіло передусім мені. Прокидаємося, а у нас уже на дверях: «Тут живуть «вертіхвостки». Весело, хороше було.

Що змінилося

Стала прораховувати все наперед. Ота відкритість, щирість, коли хочеш поділитися всім і бачиш у кожній людині друга – це помилка.

Були зради. Я сама собі нашкодила, моя емоційність мене підводила. Мушу із собою боротися, воювати, придавлювати.

Стала обережніша до людей. Але  хочу вірити, що є порядні, відповідальні, небайдужі люди.

Досі підбиваю всіх на авантюри. Не можу жити сумно. Коли мене починають люди «каматозити», всьо, я кидаю тих людей, кидаю компанії і йду кудись, щось собі шукаю.

Я не стала тепер прив’язуватись ані до людей, ані до ситуацій. Бо було, що дуже прикипіла до людини й вважала, що це назавжди й це моє. Раніше було гучно, стільки люду, а зараз хочеться просто в тиші посидіти. Це необхідність душі вже.

Виростати із ролі

Тривалий час грала Лоліту Набокова, але одного разу прийшла до Касьянова (режисер, – авт.) і сценарій перед ним рву, кажу, щоб брали іншу, молоду. Вистава так і не відновилася, бо не прийшла дівчина, яку він бачив би окрім мене Лолітою. Але я виросла з цієї ролі. Тут не треба досвід, потрібна молодість, краса, нехай без досвіду.

Що зараз

Чим більше я працюю в театрі, тим більше до себе претензій: я нічого не знаю, я нічого не вмію. І така жага щось іще встигнути і навчитись. Я ж не сяду й не буду чекати смерті.

Люди інколи мають достатньо років за плечима, а в душі, як молоді. Я не знаю, як оцінити свій вік зараз. Я живу і маю сили шукати хороше, треба мати мудрість та силу, щоб шукати хороше. Часом і руки опускаються. Але мусиш знайти сили, щоб руки підняти.

Що таке 20 років

Вони швидко минають, ці 20 років. У 35 уже стає страшно.  До сорока тебе вже трошки покалатає, злегка поб’є життя. Але не варто боятися того, що відбувається в житті, боятися варто маніяків 🙂

А я от запитаю у вас, які ваші 20 років? Хіба ви скиглите? Хто скиглить: бабці, дідці та люди, які просто люблять скиглити. Ну грошей нема, а коли ті гроші були? Їх ніколи нікому не вистачає.

Стукайте і вам відкриють. Коли людина чимось запалена, вона знайде вихід, варто лишень запалити цей вогник. Самі проходьте цей шлях, самі бовсайтеся. Тільки будьте здорові, а про здоров’я треба вже з 20 років піклуватися.

Молодість

Молодість – це порив, це запал, емоції, почуття, кохання, феєричність твого існування. Найголовніший козир у житті – твоя молодість. Можеш помилятись, ще маєш час усе виправити, хоча би спробувати виправити. У молодості широкий діапазон дій.

Життя – це мандри, а ти, як мандрівник собі. І треба, щоби на кожному етапі ти мав не те, що сили, а життєве натхнення йти далі і щось іще здолати, щось зробити для себе. Зроби добре собі й буде добре іншим.