Було 20. Олександр Шевченко

Голова Чернігівської «Просвіти» про свої 20 років, 8 спроб вступу до університету, записи пісень «Тартак» на бобіни та самопочуття в ролі голови товариства. Тут і далі – пряма мова.

Світлини Анни Молочко

Коли

Мої 20 років прийшлися на 2001-ий. Що я пам’ятаю про той рік, то це акцію «Україна без Кучми», голодування політв’язнів. Ще більше запам’ятався штурм біля Адміністрації Президента, коли УНА-УНСО-вців затримали. Мій рік після армії.

Прийшов з армії. Родина жила скрутно. Мені можна було залишатися на контракт, але армія дістала. Мама фактично сама виховувала трьох дітей, а я – найстарший, отже, на мені була певна відповідальність.

Отож, приходжу з армії й розумію: треба шукати роботу. Погоджувався на будь-яку.  Тоді не  був громадсько-політично активний. Звичайний собі російськомовний хлопець, який закінчив російськомовну середню школу № 7 міста Чернігова. А от уже після 20-ти, дещо попрацювавши, зустрівши однодумців, почало з’являтися розуміння важливості громадсько-політичної активності. Це сталося десь в 21 рік, коли я зустрів людей, що в ті часи збиралися отут, у підвалі «Просвіти». Це були хлопці з організації УНА-УНСО, «Щит Батьківщини».

Ким хотів стати

У 20 років особливо не задумувався про життя, може й дарма. Пам’ятаю, мріяв бути вчителем історії, але потім пройшло. Робив спробу вступити на історичний факультет… дуже багато спроб вступити на історичний факультет. У 2001-му, коли було 20, теж спробував і теж не вступив.

Усього вступав 8 разів, але на держзамовлення ніяк не проходив.  Нині я навчаюся на третьому курсі історичного факультету, але це більше потреба сьогоднішнього дня. Мені необхідно отримати диплом та певні знання. Фактично ці знання я вже маю, але їх потрібно систематизувати.

Як виглядав

Худий був. Дуже худий і молодий. Коли мені було 18 років, я просився до армії, та мене не брали через недобір ваги. Мав зріст 178 см, а вагу – 56 кілограмів. У 20 років мав десь 61 кілограм.

Зачіску після армії мав дуже коротку. Це з віком почав дещо слідкувати й за волоссям, але не сказати, що серйозно. А в 20 років я взагалі про це не думав, так само й про одяг. Для мене це не було головним. Зараз, загалом, нічого не змінилося.

Що слухав

«Руки вверх» слухав. 2001 рік, вони вже майже відійшли, але я ще слухав.  Узагалі, це ж саме були останні роки програми «Територія А»,  перший український телевізійний хіт-парад кліпів, але програма, мабуть, у двохтисячному й закінчилася. Вела її Анжеліка Рудницька, нинішній радник Міністра культури. Програма популяризувало українську музику.

Після «Червоної Рути», пам’ятаю, стартонув «Тартак». У нас тоді саме був старий радянський телевізор «Берізка» і в дідуся магнітофон з бобінами. Дідусь був сліпий і йому такий видали. То я записував на ці “бобіни” пісні «Тартак».

Куди ходив

Я не мав багато друзів. Я був і зараз лишаюся одинаком. Я не дуже прив’язувався до людей. Тому про якісь місця не скажу, я їх просто не відвідував. Тоді постійно працював. Прокидався о 6-ій раку, о 7-ій вже був на роботі, робочий день закінчував о 20-ій, о 21-ій був вдома.

У мої двадцять теж на молодь нарікали, мовляв, нічого не робить. Я починаю вже й за собою таке помічати, але намагаюся цьому опиратися. Воно так завжди було. Гадаю, це нормально.

Як потрапив до «Просвіти»

Я працював вантажником на ринку. Приїхали хлопці з Києва, «тризубівці», під аркою роздавали газетку «Бандерівець», узяв одну собі, познайомився з хлопцями. Вони мені розказали, що в Чернігові є «Просвіта». Я до того взагалі не знав, що вона тут існує, що є якісь громадські рухи. Дали адресу, телефон. Але я першим не зателефонував.

Тому одного дня подзвонили мені. То був Андрій Петренко, як виявилося, мій знайомий з паралельного класу, з яким я бився у школі. Пізніше ми зустрілися, мене запросили на вишкіл (навчально-тренувальний збір членів та прихильників організації “Тризуб”, – ред.) в Тернопільську область. Поволі я почав втягуватися: навчання,  тренінги,  «Молода Просвіта».

Спочатку я потрапив у підвал «Просвіти». Тоді він виглядав, звісно, краще: там була майстерня, бо хлопці займалися різьбою по дереву. Атмосфера приємна, тепло,  сухо. Це вже зараз підвал не використовується, то виглядає дещо занедбано. А тоді вже став переміщатися поверхами вгору.

Про щось шкодуєш

Можу задуматися: так, десь можна було вчинити інакше. Але ні про що не шкодую. Усе стається так, як має.  Можливо, якби вступив би на історичний факультет одразу, життя могло піти якось інакше.

Що змінилося з часу 20-тиріччя

Сьогодні я став поміркованим. У 20 був більш радикальний. Але ідеалістом лишаюся й зараз. Поміркованість додалася, бо вже маю родину, маленького сина. Але як ставився байдуже до одягу, так і ставлюся, як вів аскетичний спосіб життя, так і веду. Немає шпалер, повідпадали? Ну й не смертельно.

Був російськомовним. Українською почав говорити з хлопцями, а середовище робить своє. У якийсь момент дійшли згоди, що можемо говорити якою завгодно мовою, але у своєму колі – українською.  Так і почалося. Спочатку я був дещо Азаров, десь півроку, може рік.

З часом, отак спілкувавшись, то й ставало важко переходити на російську. Зараз є фактично двомовний. У дитинстві я ж зовсім не розумів української мови, навіть у мультиках. Школа, яку я закінчував, була російськомовною. Наступного року буде 20 років з дня закінчення.

Як почуває себе голова «Просвіти»

Погано почуває себе голова «Просвіти». Деяких членів правління в стінах «Просвіти» я бачив востаннє, коли мене обирали головою. А це було, на хвилинку, 14 листопада  2015 року. Але якщо ти член правління, то маєш брати участь у розробленні проектів організації, у стратегічному плануванні, створенні місії, принципів. Зараз організація не має прописаної на папері місії, принципів та цінностей, на яких ми об’єднуємося.

Головною місією є ще та, початку 20-го століття: перетворення українського народу в українську націю. А багато хто з членів «Просвіти» розповідатиме про культуру, про мову, про патріотичне виховання, висмикуючи окремі аспекти. Але в перетворенні українського народу в націю вже апріорі покладено мову, культуру, виховання, економічні аспекти. Тому погано почуває себе голова.

 

Записувала Віра Курико

Фотографувала Анна Молочко