Було 20. Сергій Зосименко

Журналіст, директор «Громадського телебачення: Чернігів» Сергій Зосименко про танцювальні досягнення, знайомства з дівчатами, оцінки та цінності

Коли

Це був 2004 рік. Навчався на 4 курсі в Чернігівському інституті бізнесу і права при технологічному університеті. Закінчив його із червоним дипломом. Не знаю, як так сталося, це випадковість.

Познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вчив її танцям, але танцювати не вмів. Наближався День бухгалтера, знайома викладачка каже: Сірьожка, треба групу бухгалтерів навчити танцювати. Є півтора тижня. Відповідаю: я так само стосуюся танців, як Ви – космонавтики. Вона: мені байдуже, працюй.

Прийшов, познайомився, мовляв, буду займатися з вами танцями. Учив дівчат сідницями виляти. Перше місце зайняли. Я отримав грошову премію, здається, у двадцять гривень і велику шану від директора. Ще й дівчину. Це був для мене справжній подарунок. Але не знав, що в тій обгортці виявиться. Зрозумів пізніше: сімейне життя – не для слабких.

Помаранчева революція. Уся моя сім’я підтримувала Ющенка. Той, кого звали тоді незрозумілим мені словом «Яник», напружував. У політиці був профаном, проте розумів: усе, що відбувається, – добре. Поважаю, коли люди виходять, відстоюють права. Був реальний підйом. Але від революції отримуєш більше ендорфіну, ніж результату. Люди підійшли до кінцевої мети (ну став Ющенко президентом), а продовжили жити без змін.

Яким був

Мився через день. Зараз трохи краще виглядаю (сміється, - авт.). Дружина називала мене «загадковим». До другої ночі в Lineage гратися, то не знаю, як можна виглядати інакше. Хто завгодно загадково виглядав би.

  • Lineage — фентезійна рольова багатокористувацька онлайн-гра для ПК

Чим цікавився

Слухав важку музику: The Prodigy, Metallica, Red Hot Chili Peppers, Мерліна Менсона. Мене напружував Кобзон. Багато грався на комп’ютері. Життя мав ліниве.

Коло спілкування

Друзі – студенти. Основна валюта – пиво.

Колись познайомився з дівчиною, кажу: «Привіт». Вона: «Ха-ха». Кажу: «Як тебе звати?». Вона: «ха-ха». «Ми сьогодні ввечері йдемо з хлопцями гуляти, йдеш із нами?», а вона: «Ха-ха». Кажу: «Де навчаєшся, чим займаєшся?», вона: «Ха-ха-ха, Лєна».

Сергій Зосименко

Далі всі питання відпали. Є гарні браузери, а є Internet Explorer, якось так.

Волонтерство

Пізніше, коли звільнився з телеканалу (Новий Чернігів, – авт.), купив собі камеру й думав, що буду весілля знімати, гроші гребти. Тоді в знайомого дитина захворіла на онкологію.

Я почав робити ролики, рекламу для соцмереж. Зрозумів: класно бути там, де приносиш користь. Не просто сюжетик, а допомога. Хтось може видужати й стати вченим, хтось – написати гарну книжку.

Є дитина, якій потрібна допомога, і є суспільство. Ми доносимо до суспільства інформацію, а воно допомагає дитині, яка лікує його від байдужості.

Ця місія класна, бо ти закладаєш майбутнє. Оце, яке бігає (показує на сина, - авт.).

Починали з маленького волонтерського руху, люди приходили, відходили. Волонтерство в онкології, окрім маленького щастя, коли щось вдається, і великого горя, коли не вдається, багато болю приносить. Морально втомлюєшся.

З часом залишаються ентузіасти або ті, хто інакше жити вже не може. У них сильна мотивація і характер. Більшість людей не вміють так працювати й вигорають.

Починаєш цінувати те, що маєш. Приходиш додому, до тебе вибігає здорова дитина, обіймаєш її й починаєш плакати.

Вибір професії

Журналістика – більше інструмент, ніж професія.

Більшість журналістів у місті – ті, хто навчалися самостійно. Не дуже вірю у журналістські дипломи, вірю в наснагу. Якщо людина вміє правильно мислити, вона може стати ким завгодно.

Влада і війна

Прийшла нова влада і щось(!) зробила. Але якщо нічого не відбувається з людьми, то влада не зробила нічого. З’явилася купка активістів: одні відстоюють інтереси країни, інші – своє его, а країна на другому чи на десятому місці.

Що вивчив

Маю таке відчуття: коли почалася війна, то ніби в матері народилися діти, але їх ніхто не виховує. Вони приблизно знають, що таке «добре», що таке «погано», а конструктивної системи, альтернативи владі створити не можуть.

Велика шана тим, хто воює в АТО. Вони чекають, що ми тут і зараз маємо щось робити: хтось голосує за реформи, хтось – за зняття недоторканності.

Люди не розуміють, що таке їхні права, повага до себе і своїх прав. Щось кріпацьке досі живе, але має винищуватися. У дітях його вже немає. З часом нав’язують і їм. Що робити далі? Впливати на систему, створюючи нову систему. І починати треба з себе.

Усе, що ми вивчали колись, вже не працює. Маємо дати собі ляпаса і зрозуміти, що ми зараз ніщо і ніхто, і перетворюватись у щось нове. У майбутньому є місце для людей, які вміють правильно мріяти, люблять цю мрію всім серцем і готові покласти за неї життя.

Найвеличніше, що є в цьому світі, – створювалось ентузіастами. Фейсбук почався з гаража, Гугл почався з гаража, Уолт Дісней почався з гаража. Просто у нас не ті гаражі. Ми маємо створити власний гараж.

Те, що відбувається, – великі можливості. Коли живеш у такій ситуації, немає іншого шансу, як перетворитись і стати чимось новим.

Що змінилося

Характер майже не змінився.

Більше почав розуміти, що мені хочеться робити.

Не був таким втомленим, як зараз.

Що зрозумів

Майже все, чому мене вчили, не працює. Багато на чому доводилося набивати шишки. Важливі мотивація, робота над собою, планування. Цього не було.

Конвеєр такий: ідеш до школи – ідеш до інституту – ідеш на сумнівну роботу – отримуєш сумнівні гроші – ідеш на хорошу роботу – отримуєш хороші гроші. А життя все одно маєш незрозуміле, і цінності такі ж сумнівні.

Найчастіше цінності – це шаблони, подаровані батьками. Але зізнатись у цьому соромно.

Найстрашніше – це система, яка виховує тих, що називаються зараз «студенти». Викладачі удають, що навчають, студенти – що вчаться. Намагаюся згадати, скільки відсотків знань приніс із 10 років школи, скільки – з 5 років інституту. У голові залишилося дуже мало, це напружує. -15 років твого життя. Наче людину вбив і сидиш у в’язниці, «мотаєш срок». Після отримання вищої освіти почав відвідувати різні тренінги. На них дізнався більше, ніж на парах.

Оцінки не мають ніякого значення. Життя розставляє власні й ніколи не знаєш, був корисним для тебе досвід чи ні. Досвід, пов’язаний із людьми, корисний завжди, яким би він не був.

Такого поняття як «проблема» немає, є процеси й задачі. Процеси треба розуміти, задачі – закривати. Тоді буде все виходити.

Школа

Навчання в школі – це часи, коли ти просто відгрібав. За те, що не курив або не пив. Міг потрапити в немилість, коли відрізнявся будь-чим від своїх однокласників. На моїй паралелі ти був крутий, коли міліція за наркотики «запаковувала». Дівчата були круті, якщо їхній хлопець у СІЗО сидів.

Не розумів оцих «цінностей», чому люди «тащяться» від того, що наносить їм і навколишньому світу шкоду.

Найкрутішим був хлопець, який був причетний до потрійного вбивства на Валу. Його дівчина теж одразу стала крутою. Коли хлопець потрапив до камери, з ним робили таке…

Було нормально, коли група панків із 50 чоловік брали палиці з гвіздками й бігли битися з такою самою бандою в інший кінець міста.

Школа залишила в мені жорсткий відбиток. Багатьом, хто наді мною знущався, був дуже вдячний уже після школи. Вони подарували мені те, із чим досі живу. Вони показали мені, яким я стати не повинен

Фотографував Влад Ємець