Було 20. Женя Бондаренко

Сім’янин, гейм-дизайнер, музикант, засновник гурту “Scroodge” про те, як вперше взяв до рук електрогітару, випадково знайшов басиста та одяг, як у Курта Кобейна.

Світлини від Анни Молочко

Коли

Я все життя мріяв про гурт. У 96-му році через розлучення батьків переїхав до Чернігова. До того жив у військовому містечку під Мурманськом, що на далекій Півночі. Тут познайомився з Сашком Чемеровим (Олександр Чемеров – рок-музикант, композитор. – прим. авт.) й саме з ним хотів створити гурт.

Розповідав йому, що на півночі в мене був власний рок-гурт, ми давали великі концерти – хотів таким чином здаватися досвідченішим. Насправді там була лишень одна школа й жодної електрогітари.

І ось ми прийшли до знайомих на репетиційну базу на колишній вулиці Щорса, я вперше в житті побачив справжню електрогітару. Підключена, вона стояла на сцені. Усе життя тільки й думав, як вони так роблять цей “джжжж”. Як вони так роблять?!

Питаю, чи можна зіграти, беру в руки інструмент – то ось воно як, грати на справжній електрогітарі. Намагаюся під час цього всього ще не спалитися, бо ж я розказував, ніби гурт у мене вже був. Тоді ми заранжували пісню “Поллі”, сильно так, гранжово.

Певний час грали з друзями в підвалі педуніверситету, а потім я сам записувався вдома. У 2000-му зрозумів: час рухатися далі й зібрав гурт “Scroodge”.

Що слухав

Слухав «Nirvana». Це була пора «Pearl Jam», «Stone Temple Pilots», «Alice in Chains». Ця музика була в повітрі. Любов до музики в мені виховував батько, він ще той бітломан. Тож я з раннього дитинства слухав і «Depeche Mode», і «The Beatles», і «Bad Boys Blue», і Майкла Джексона.

Як виглядав

Ходив у дідусевому светрі з ґудзиками, косив під Курта Кобейна – рвані джинси, балахони. Та ми всі тоді виглядали так, ніби одяг має кричати, що ти слухаєш.

Про стосунки з мамою

Нині мама добре ставиться до моєї творчості. А в той час дуже не любила захоплення, хоча й підтримувала. Коли я вдавався до крайнощів, казала: «Досить уже, не виходить нічого, то й досить, досить уже». А для мене це як протест. Відповідав, що, знаєш, мамо, все одно продовжуватиму, й ніщо мене не зупинить.

У музиці поняття сильної основи надто важливе.

Про місце

У цьому дворі жила моя бабуся, тож я щоліта приїздив у гості. Одна бабуся в Донецьку, інша – в Чернігові. Пізніше ми з мамою переїхали до цього ж будинку, юність пройшла саме тут.


У ті часи балкон мали лише ми, зараз же багато хто збудував і собі. Раніше мене вражав наш єдиний на весь будинок балкон та ось ця сцена. Балкон і сцена. Я дивився на неї з балкона, забігав, спускався і розумів: щось змінюється саме в цю мить.

Я так і не збагнув, що саме, але той момент пошуку – дуже важливий для мене. Тому й сам двір відокремлений від усього, поза часом і простором.

Тут я вчився грати на гітарі, слухаючи улюблених виконавців. Уявляв, що співаю на грандіозному концерті для купи людей, а навколо табунами бігають дівчата. Постійно уявляв себе тим, кого слухав. Якщо чесно, то й зараз так роблю – спектр думок не змінився.

А це був перший комп’ютерний клуб з машинами Yamaha. Ми грали в «Убивцю вампірів», купували квитки, на яких писали час початку геймерського життя. Достобіса часу провів тут.

Ігри – глобальне складне мистецтво, багатогранне, помножене саме на себе. По суті – це колаборація всього на світі, що лишень можна прив’язати до технологій: відеогрою може стати що завгодно. Тому й працювати гейм-дизайнером для мене – честь. Вірю, що технології модернізують світ, адже вже сьогодні кожен носить у кишені комп’ютер.

Про перший концерт гурту “Scroodge”

Дуже довго шукав басиста – хотів узяти до гурту когось потрібного, а не як зазвичай буває – непевного та звичайного. І ось, стою якось з Сергієм Шейко (Сергій Шейко – музикант, колишній гітарист групи “Димна Суміш” – прим. авт.) на площі, а повз проходить хлопець – справжній панк, видно по штанах та зачісці. Худий, ще й кофр за спиною має, у якому сто відсотків бас-гітара.


Кажу Сергію, що піду поговорю, а він відповідає, мовляв, нащо панк, це ж так суперечить тому, кого ми шукали. Та я все одно йду за ним. Хлопець озирається, починає бігти, а я – за ним. Кричу йому, стій, я музикант, ти – басист? Він зупиняється, й говорить, що так, а я йому – не хочеш пограти разом? А він питає, а що грати, кажу – гранж. Він такий – гранж? Цікаво. Чесно, так і сказав: “Цікаво”. Хоч кіно знімай.

Оце й усе, з цього все почалося. Басистом виявився Юра Демиденко – Утюг. Він ще потім багато чому мене навчив.


А потім ми вирішили змінити барабанщика. Був один хлопець з кличкою “Музична повія” – Костя Прищепа. Насправді це по-доброму сказано, його тоді всі так називали, та й він сам це завжди згадує з гумором. Він ударник від народження, від Всесвіту, грає просто неймовірно. Отаким складом ми й записувалися, і виступали.

Перший виступ групи “Scroodge” допоміг влаштувати той самий Сашко Чемеров, про це майже ніхто не знає. У клубі “Стор 205” якраз проходив концерт “Димної Суміші”, яка на той момент вже була досить відомою, то ми виступили на їхньому розігріві. Тоді ще на гітарі грав Сергій Шейко, я – біля мікрофона, Юра Утюг – на басу, а барабанщик – Сергій Плоский. Пізніше Шейко пішов, то гітару до рук взяв я. І років 16 ми грали саме таким складом. Виступали більше Україною, ніж у Чернігові.

Гараж у якому свого часу проводив репетиції гурт

Пісні у 20 й не лише

Усі пісні складаю на гітарі. Та співати почав у “Scroodge” десь у 20. Щодо особливої пісні, то це “Feel ok”, така у неї кодова назва. Ми маємо обов’язково її записати, щоб завжди мати змогу послухати. А взагалі головних і важливих пісень багато. Мабуть, навіть всі, адже кожна записана чомусь.

Не можна просто сісти та написати швидку веселу пісню, ще й таку, щоб на приспіві стрибати. Ні. Так ніколи не трапляється. Пісня народжується сама, і кожна з них – особлива. Щодо жанру, то в “Scroodge” – це гранжрок-н-ролл та такі собі елементи панк-року.

Що важливо у 20

Важливо все, кожна година, кожна секунда й не принципово, чи то у 20, 30, 15, 9, чи 7. Слід розуміти, що дитинство треба проживати так, щоб воно відчувалося, як дитинство. Юність так, щоб відчувалася, як юність. Мене моє дитинство та юність завжди надихають. Коли стомлююся, сумую, то згадую, як радів, до чого йшов, чим захоплювався. Це допомагає.

Важливо, щоб кожен прожитий момент – надихав. А коли ти натхненний, щасливий та здоровий, то готовий до будь-яких справ.

Чого боявся у 20

Цей страх маю й досі. Мене нібито всі знають, нібито все добре, я гастролював країною, дав багато концертів, здається, уже залишив певний слід. Та інколи виникає відчуття, що суспільство сприймає мене білою вороною.

Є люди, які легко завойовують прихильність інших – генератори. Я ж – маніфестор. І таких людей на землі лише 9%. Вони мають в голосі енергію вести інших за собою. Такі люди захищаються від усього світу, вони мають ауру, яка бісить усіх. Ось і мені здається, що зі мною саме таке й відбувається.

Часом гадаю, що суспільство спеціально домовилося, щоб мене не полюбити. Такий у мене страх.

Ще боюся літати. Після народження сина стало страшно сідати в літак. Боюся на великій висоті зрозуміти, що це все, що ще 5 хвилин почекати й нічого не зміниш, усі ми просто падаємо, залишається тільки обійнятися. Мені здається, страшнішої смерті немає.

Про Чернігів

Подобається те, що зараз відбувається з містом, куди воно рухається, подобається, що ми стаємо Європою, що все відбувається поступово, усе навколо змінюється та змінюємося ми.

У той же час люблю Чернігів за те, що багато чого в ньому залишається незмінним й за те, що з’являється нове, яке досить непогано поєднується зі старим.

Не знаю, наскільки місто змінює пісні, але мені дійсно в Чернігові добре. Так все разом зрослося, що я відчуваю, ніби йду правильною дорогою. Я серйозно налаштований, щоби вийти на більш високий рівень та рухатися далі. Хочу більшого.

Про що мріяв у 20

Мої мрії й досі в процесі реалізації. Я працюю гейм-дизайнером, скоро вийде моя перша гра. Хочу, щоб це було фундаментально. Опісля скажу: “Так, моя мрія здійснилася”.

Мріяв займатися музикою і роблю це все життя. Мрія здійсниться, коли підкорю світ.

Мріяв про сім’ю, дитину. І це для мене просто подарунок – все здійснилося на 100%. Нині я щаслива людина та вважаю, що це правильний двигун, бо щастя множить щастя.

Але негативні моменти також рухають світ. Наприклад, бажання, не дивлячись ні на що, щось робити, це своєрідна боротьба. Це боротьба щодня, щогодини, щосекунди, бажання зробити щось краще, сильніше, успішніше. Щоб голосніше грала музика, щоб твій слід був безсмертним. У певному сенсі потрібно бути обраним. А для цього слід працювати над усім, а головне – над собою та тим, чим займаєшся.

Творчість

Я – сім’янин, гейм-дизайнер, музикант. Я – людина, яка хоче щось зробити, яка хоче творити й творить, бо багато чого можна зробити творчістю. Та найбільше мені подобається сам процес: створювати, бачити, обдумувати, облизувати, обсмоктувати з різних сторін, дивитися, вибудовувати. Це, як життя, адже воно теж творилося.

Насправді, творити класно.