Barterwille Art Fest

Якщо кожен новий фестиваль подібний до лотереї, то ця історія про те, як районне містечко на Чернігівщині в неї не програло.

Бартервіль Арт Фест – фестиваль творчості, який другий рік відбувається у районному десятитисячному містечку Мена на Чернігівщині. Попередній рік, каже головний дизайнер фестивалю Юлія, він був більше схожий на творчий вечір. Цьогоріч, гадала Юлія, усе буде, як завжди: «Можливо, збереться якась сотня людей». Але щось пішло не так в ці літні дні 14-го та 15-го липня й фестиваль відвідало близько 2500 гостей.

Фестиваль минув і його організаторів доводиться відловлювати в різних міста України. Когось вдається знайти в Чернігові, когось у Києві, головний організатор у Львові й, здається, давно.

Сергій Агієнко

Протофестивалі

Із Сергієм Агієнком зустрічаємося о 22 годині, він у Чернігові лише цю ніч, має репетицію з хлопцями, бо музикант. І програміст, нині мешкає в Києві. Ще кілька разів говоритимемо в столиці. До нього скеровують, як до другої людини після головного організатора.

- Найперший фестиваль Вадим організував ще років 10 тому, – Сергій мовчить, тоді закочує очі вгору й посміхається: –Ну, як фестиваль…

То був 2008-ий, зібралися на музично-літературний вечір у приміщенні занедбаного «Пищекомбината». На підлозі знайшли стінгазету «Блискавка», узяли собі цю назву.

- Четверта, може, найбільша з усіх цих «Блискавок», до ста людей зібрала. Вадим, головний організатор, розкаже більше. Тіки у нього після кожного фестивалю: «Це все, це останній раз, більше не буду».

Що каже Вадим

- Минулого року я зарікся проводити щось: «Всьо, триста років треба».

Вадима Крука о 20-ій годині вечора можна знайти серед львівських вуличок, на Чайковського. Часу маємо не багато, розмовляємо у хлопця на роботі.

- Отож, кажу: «Триста років треба». Але тут до Мени переїжджає хлопець з Донеччини з сім’єю. Він раніше займався музикою, тому ходив і повторював: «Зробімо концерт, літвечір, те, те, те». Я був змучений попередніми роками, та щось таки влаштовували. Але мене воно не вставляло.

У 2016 році навколо Вадима згуртувалася невеличка група людей, яка за три тижні організувала фестиваль вже під новою назвою «Barterwille».

Вадим Крук

- Чому Бартервіль? – Сергій сміється, – колись компанією жартували: які б мали назви населені пункти в районі, якби вони були десь в Європі. То Березне у нас стало «Бірчленд», Волосківці – «Хейрбург», а Мена – «Бартервіль».Бартер – обмін, Мена – міняти. Просто жарти.

Отож, «Блискавка» стала «Бартервілем». Локація перемістилася на міський пляж, збільшилася кількість охоплених людей, приїхали якісь музиканти й що?

- Не скажу, що ми докладали серйозних зусиль, - Сергій перебирає пальці й ніяково посміхається. – Розуміли, що це буде не великий масштаб. Мали трохи апаратури, зібрати гуртів з Чернігова не стало проблемою.Загалом, фестиваль не був вдалим, багато хто сприйняв захід як «гульню».

Проте саме ті люди, що організували перший «Barterwille» й стали ядром наступного, об’єднавшись у таку собі «Арт-платформу».

Почалася підготовка. Усе більше людей схилялося до того, що це має бути щось серйозніше, щось схоже на фестивалі, які відбуваються на заході Україні. Розуміли – великих розмірів не досягти, але мова йшла про понад тисячу учасників.

Про зовнішній вигляд фестивалю, каже Сергій, більше розкаже Юля.

Юлія Пономаренко

Але Юля каже

- Узагалі, Сергій попросив мого чоловіка Ігоря. Я не планувала втрутитися, у мене й без того повно роботи,Юлю та Ігоря зустрічаю після їхньої роботи.

Перед початком підготовки Ігор запевняв дружину: «Не переживай, ти будеш надихати, допомагати словам, а особисто нічого не робитимеш».

- Я передала всі свої ідеї Ігорю, навіть не брала участі в перших обговореннях.Та одного разу почитала листування й помітила… – неговірка, Юлія раптом пожвавлюється, – вони неправильно розуміють мої ідеї! Вирішила, що дещо допоможу.

Юлі нині смішно: поки вона цікавилася, які узагалі бувають фестивалі, як вони виглядають, Вадим вихоплював десь щось й повторював «хочу оце, оце й оце».

- Але загальну тематику вигадав Вадим.

- І емблему-лампочку? – допитуюся.

- Ой, – каже Ігор, – Минулого року була на фестивалі маленька сцена прикрашена лампочками, гірляндами. Вадиму сподобалося, він сказав: «Всьо, зробіть мені лампочку». 

Знову Вадим. Зі Львова.

- Для першого «Бартервілю» Міська рада дала в оренду сцену та підключення до електрики. Тоді міський голова йшов на зустріч. Наступного року я запитав, чи готовий він взятися за інші масштаби.

Звернулися до міської влади: «Маємо ідею, але самі не потягнемо».

Міський голова сказав розробити кошторис та документацію. Вадим –  юрист, документацію взяв на себе, усе писав з нуля: положення про фестиваль, букінг артистів, кошторис.

- Сергій Агієнко відповідав за дизайнерський корпус, ми знали, що у нас є місце на пляжі, ми хочемо малу та велику сцену, певну кількість локацій. Не знали, як робити правильно, але робили.

Вадим з командою шукав партнерів та спонсорів. Не  легко вмовити фінансово підтримати проект, який минулого року мав амбіції лише на  маленьку сцену, а цьогоріч  бачить себе повноцінним фестивалем.

Міська влада більше допомагала з обладнанням, організацією.

Велику надію мали на фуд-корти. Вадим виходив на контакт з чернігівськими закладами. Їхати з Києва затратно по трансферу, але й звідти знайшлися охочі.

Вадим хотів долучити якусь чайну, тоді можна було б ще знайти заклад з випічкою.Але на все просто не вистачало часу.

Паралельно Вадим працював на постійній роботі помічником нотаріуса.

Багато людей відходило під час роботи.

Питання трансферу, букінгу артистів, логістики, доставки сцени, проведення зборів залишалися.

Яким було життя дизайнерів

- Так, – сміється Юля, – усі футболки розмальовували вручну.Та не можна намалювати й скласти їх: треба розписати один бік, другий бік, а ще ж висихання. Тому наша однокімнатна квартира була завалена цими футболками.

- І кіт линяє.

Квартира почала наповнюватися декораціями. Юля та Ігор спеціально обрали такий стиль, який не вимагав затрат. Стрічки, тканину, слоїки, пляшки, колеса друзі почали стягувати в дім подружжя.

- Емблему на фотозоні малювали з Ігорем. Її зробили з торішньої сцени. Хлопці самі, на своїй спині, стягували з неї дерев’яні щити. Що Сергій Агієнко, що мій Ігор – інженери, але були твердо переконані, що зможуть довести їх на велосипеді.  Не змогли.

Гурти

- Вадиме, як тобі це вдалося?

- Інтуїтивно. Чіплялися за артистів, які драйвові та пишуть цікаву музику. Вдалося зачепитися за відомих «Fontaliza», «SINOPTIK», «Vosmy». Навколо них гуртувалися інші. Ми чесно казали, що фестиваль волонтерський і немає коштів для гонорару. Більшість йшла нам на зустріч й погоджувалася на  оплату дороги та харчування.

Приїхало 32 гурти, більша частина зробила це без гонорару.

Велика вивіска. Великі літери. Велика сцена.

Юля малює в повітрі кола: вивіска з назвою фестивалю, мала бути згори, але:

- Виявилася великою та заважкою. От саме виявилася, бо ми ж її й прораховували. І сцена виявилася надто великою, хоч її ми теж обдумували. Ігор її ще малював, хлопці все щось проектували, але коли її поставили…

Юля фарбувала букви на вивісці. Місцеві жителі проходили повз і казали, що літера «Я» не туди повернута.

- Я ж пояснюю, що то не «Я», а латинська «R».Бо «Barterwillе»

- Так а чого в тебе «R», а не «Я».

- Таж звідки літера «Я» в слові «Barterwillе»?!

Дощ

- Ми були готові, що піде дощ, – каже Сергій Агієнко.

- Дощ пішов? Окей, дощ пішо-о-о-ов, – Юля й протягує останнє слово.

Сергій Агієнко: «Починаємо шукати якийсь брезент чи щось таке. Телефонуємо до міського голови . У нього вдома, виявляється, є брезент. Але то він думає, що брезент».

Виявляється, що не брезент.

«Не брезент» ще й дірявий. Під сценою тюки соломи як декорації. Хутко стають скидати їх на сцену, зі сцени тече, дівчата то все згрібають. Телефонують міському голові знову:

- У мене є ще один!

Привозить, але і то не брезент.

Початок

Сергій Ємець відповідав за сайт та реєстрацію, пізніше на нього ляже частина роботи з координації волонтерів. Із хлопцем також зустрічаємося кілька разів у Чернігові. Сергій Ємець пам’ятає початок так:

П’ятниця. 11-та ранку. На пагорбі перед в’їздом на пляж столики для реєстрації. О 10:55 починається дощ та переміщення столів до наливайки поруч. Аби під дах.

Одні з перших гостей – місцеві жителі, які знать не знали, що фестиваль, але реєструвалися, бо звикли переходити на вулицю через пляж, а не дорогою навколо.

- Обурювалися, та мусили реєструватися, без того не могли їх пропустити. Заповнювали анкету, відмічали всі пункти, чіпляли браслети й проходили собі. Усе мало бути організовано, - Сергій Ємець розводить руками.

Але Сергій додає:  ці ж місцеві люди під вечір поверталися подивитися що за диковинка то така в Мені, браслет то вже ж мали.

Сергій Ємець

Юля хапається за голову

Починають приїжджати фуд-корти, діставати свої намети в смужку. Юля хапається за голову: «О-о-о ні-і-і-і».

- А ці палатки, боже збав! – закочує очі Юля. – Мусила вдихнути, видихнути й працювати далі. От уявіть, у нас так гарно й тут парасолька з емблемою пива.

Картонні бої

- Я дуже чекала картонних боїв. Нерви, утому я хотіла викласти в ці бої, – розповідає Юля.

- Бої розраховані на старших,– пояснює Сергіє Агієнко. – Але коли доходить до діла, то я бачу купу дітей. Їх точно не можна ставити поруч з дорослими,

Коли Юля вже була готова до бою, Сергій вирішує: хтось мусить прослідкувати за дітьми.

- Розділила їх на команди, але вони бігали, як гусенята, та ще в коробках, усі однакові. Я їх налаштовую, що бій не на смерть, що це розвага, що варто бити не поки людна впаде, а поки не розіб’ється картонний костюм.

Розділила їх на рівну кількість, але вони одразу ж перегрупувалися. Маленькі в один бік, великі в інший. І тут я чую, як найстарший хлопчик каже: «Так, бачите отого малого? Мочимо спочатку його».

Я прошу: «Хлопчики, не биймо вшістьох одного!». То вони почули мене й стали нападати на одного в дванадцятьох. Поки я витягала того хлопчика, якого мали «мочити» першим, діти вже обирали нового».

Заява в поліцію й атмосферна сцена

- Це був мій прорахунок. За кілька місяців до фестивалю я сам малював, як, орієнтовано, поширюватимуться звукові хвилі… - каже Вадим.

Він й не одразу зрозумів, що щось сталося. До нього підбігли й сказали, що хтось написав заяву за те, що музика надто гучна і заважає місцевим жителям. Вадим майже не пам’ятає, хто це був, якась жінка. Він підійшов, коли поліція, жінка й ще якісь люди вже намагалися це питання вирішити.

- Я намагався щось сказати, але вони були зайняті своїм галасом і мене просто ніхто не чув. Але так, жінка написала на нас заяву в поліцію.

Далі галасу нічого не відбулося, але передостанній на той день виступ гурту «Вєтка» з великої сцени перенесли на маленьку, вглиб пляжу. Спочатку всі дуже переживали через це, але Сергій Ємець каже:

- І це був кайф! Саме ця затишна, лампова атмосфера, усі поруч, усі обнімаються, ліхтарики, гірлянди, усе світиться, усі сидять в один одного на руках, просто близенько, на солом'яних тюках, підспівують. То і була душа фестивалю.

І всім тепло, хоч було десь 12 градусів.

Фестиваль і Вадим

- Я пам’ятаю бідного Вадима, такий він був замучений. Він єдиний, хто не бачив фестивалю. Нічого не бачив: ні блошиного ринку, ні виставки.

Вадим Крук точно пам’ятає виступи деяких гуртів, людей, яких давно не бачив, вони підходили й дякували за привід зібратися, пам’ятає, як зустрічали артистів, пам’ятає, як не вийшло з готелем, як через проблеми з напругою в гурту «SINOPTIK» зіпсувалася частина апаратури.

- У мене вдома ночував гурт «Monopolia» з Чернівців. Я ночував на фестивалі. Музикантів прийняли батьки. Хлопці були вражені гостинністю батьків, а батьки тим, які цікаві люди до них приїхали.

Мали домовленість з місцевим готелем: на дні фестивалю поселятимуть лише постійних клієнтів, інші номери залишаться для музикантів.  Приїжджають музиканти, Вадима ставлять перед фактом, що номерів нема.

Хтось із музикантів зрозумів, декого поселили по своїх будинках, когось відправили до дитячого  табору «Казковий». Там історія повторюється. На місці зустрів літній чоловік, батько директора, який колись був директором. Сказав, що нічого не знає.

- Домовленості з чернігівськими перевізниками вийшли боком теж. Вони відмовилися від роботи майже під самий фестиваль, мовляв, мають багато замовлень на море. Постійно тримав у руках телефон і павербанк.

Коли фестиваль закінчився

- Для мене фестиваль не закінчувався довго. Мені досі сниться, що я збиваю піддони для столів і я не встигаю, – говорить Сергій Агієнко, коли майже всі вже зібралися на репетицію.

- Офіційно фестиваль закінчився у неділю, у вівторок я поїхав до Чернігова, у середу був на робочому місці, там фестиваль і завершився, – згадує Сергій Ємець.

Вадим Крук і досі не впевнений, чи фестиваль закінчився, але:

- Мабуть, тоді, коли я приїхав до Львова. До цього мені снилися сни, я підскакував з ліжка і казав: «Так, музиканти заїжджають!». Дівчина моя казала: «Вадику, все добре, фестиваль скінчився, пройшов». Я сам за освітою юрист, працював в органах прокуратури, був слідчим, помічником прокурора, але під час найскладніших ситуацій не знав таких емоцій та нервів.

Що далі

Юля каже, що фестиваль вплинув на всіх.

-  Навчилися просити, стали рішучими. Вадим завжди мріяв жити у Львові й от наважився на це. Мабуть, подумав, що в порівнянні з фестивалем, переїзд до Львова – дрібниці.

Вадим каже:

- Коли готували фестиваль, знав, що переїду до Львова. Але нікому не казав. Усі дізналися, як уже збирався. Буквально за тиждень. Дехто каже, що є такі чутки, ніби я поїхав, бо образився на всіх. То неправда. Звісно, до когось кредит довіри вичерпався. Але то точно не привід переїжджати.

Вадим гадає, що вигорів професійною, далі займатися юридичною практикою йому, що впертися головою в стінку. А Львів як продовження життєвої лінії.

- Вадим навчив мене важливої речі: усе можна зробити, – розмірковує Сергій Ємець. – Коли ми починали щось робити, думав, та ні, то неможливо. Але Вадим казав: «Маєш ідею, то обдумай її і скажи, що потрібно, щоб її реалізувати». Минав час і Вадиму вдавалося це зробити.

Наступного разу, коли Сергій починав щось робити, то думав: «Вадиму вдалося, то й в мені вдасться». І вдавалося.

Для чого це все було

Вадим Крук: «Інколи хочеться поділитися з друзями музикою, але зараз інформаційний простір захаращений настільки, що ніхто нічого не слухає.  Тому приводиш друга, садиш його, вмикаєш пісню,а він: «Ага, потім послухаю, чесно».

Потім ти розучуєш цю пісню на гітарі, приходиш до друзів. Тобі всі кричать: «Зіграй, що ми постійно співаємо!». Я кажу: «Нє, послухайте, я спеціальну нову вивчив для вас». Ти співаєш і нуль реакції.

Тому береш і робиш фестиваль, щоб люди почули на ньому музику, якою ти хотів поділитися. До того вони всі кажуть, що це за гурти такі анонсовані на фестивалі? А тоді такі: «Мммм, яка музика». І я такий: « А я що казав?»

Використані фото із соціальних мереж фестивалю, фотографували Євгеній Круш та Ігор Оглобля