Рукопашний бій – боротьба особиста

Майстер спорту України міжнародного класу з рукопашного бою та військово-спортивного багатоборства (чорний пояс І ДАН), багаторазовий чемпіон світу та Європи у різних видах єдиноборств, капітан внутрішньої служби.
Дмитро Петрик про перемоги, нагороди відлиті з гільз та патронів і рукопашний бій. 

Рукопашний бій та військово-спортивне багатоборство.

З 28 прожитих років – 20 років я у єдиноборствах.

Раніше навичками рукопашного бою користувалися лише окремі спецпідрозділи. Цей спорт довго був прерогативою правоохоронних органів. Нині – цей спорт відкритий для усіх.

Загалом, це швидка техніка ліквідування супротивника, адже бій проводиться без застосування зброї, а лише руками та ногами з використанням кидків та больових прийомів.

Рукопашний бій, хоч і неолімпійський вид спорту, та популярний у світі. Змагання проводяться у двох розділах – легкий та дозований контакт.

Легкий, коли поєдинок зупиняється за першого торкання, тобто бали нараховуються за контакт. Але заборонено атакувати ногами в спину, сильні удари, що можуть привести до нокдауну чи нокауту, та кидки.

Під час змагань з дозованого контакту поєдинок не зупиняється, дозволено використовувати кидки, больові прийоми та сильні удари.

Фінальний змагальний поєдинок триває 5 хвилин чистого часу. Щоб витримати таке фізичне та емоційне навантаження потрібна спеціальна підготовка, адже інтенсивність, швидкість та силу таких поєдинків зможе пережити не кожен.

Що ж до військово-спортивного багатоборства, то його почав практикувати вже після закінчення школи. Виступаю у розділі “Бойове двоборство”.

Це, мабуть, один з найцікавіших молодіжних видів спорту.

Особиста боротьба

До спортивної зали на тренування з карате вперше привела мама. Мені було сім. Я позаймався лише кілька місяців. Нас вчили основам: техніці, правильним стійкам, рухам. А я прагнув динаміки, поєдинків, тому був недисциплінованим. А цього в карате не люблять – довелося піти.

Паралельно займався футболом, ходив десь до 3 класу. Навіть грамота ще залишилася. Тоді наша команда “Юність” змагалася за першість міста й перемогла.

А через деякий час у ліцеї №15 відкрилася секція рукопашного бою й я знову захотів спробувати свої сили. З того часу все моє життя пов’язано зі спортом.

Коли настав час обирати рукопашний бій чи футбол, обрав перше. Футбол – командний вид спорту. Саме команда перемагає або програє. А рукопашний бій – боротьба особиста.

В шкільні роки більше хотілося побути з друзями, вважалося, тренування, то зайве. Тоді навіть і подумати не міг, що буду відвідувати тренування все життя, що займатимуся спортом. Завдяки власному завзяттю,  своєму розумінню, що це важливо та потрібно та підтримці батьків зараз досягнув того, чого досягнув.

Чотириразовий чемпіон світу та дворазовий чемпіон Європи з військово-спортивного багатоборства, срібний призер чемпіонатів світу та Європи з рукопашного бою, комбат карате, елітним боям, багаторазовий переможець всеукраїнських змагань у різних видах багатоборств.

Це кропітка щоденна праця, в якій завжди поряд були батьки. Якби не вони, то колись би таки зупинився.

Не міг стати першим

Я чітко пам’ятаю свій перший іспит – атестацію на перший білий пояс 10 кю (система поясів рукопашного бою нараховує 10 кю кольорових та 10 данів чорних пасків – прим.авт.)

Інколи жартую, це було 20 сторіччя – 1998 рік. Тоді нас було чоловік з 10, не багато. Тренер налаштовував, що це все серйозно, за кожну помилку – покарання. За неправильно виконану програму могли вигнати з екзамену.

Морально це був найважчий день. Техніка була не складна, але потрібно було показати себе з кращої сторони, бути гідним носити білий пасок.

Через рік вже здавав на 9 кю, паралельно почав виступати на змаганнях. Десь роки зо два не міг стати першим. Постійно – другий чи третій. Ніяк не вдавалося перемогти. У 2000-х цей вид спорту лише починав розвиватися, за рік відбувалося 2-3 старти. Це мало для того, щоб отримати досвід. Виїхати в іншу область чи на Чемпіонат України було майже неможливо.

Тож коли вперше взяв участь в Чемпіонаті України в 2004 році мені було вже 15. Змагання проходили в нашому місті. Й це був мій успіх. Тоді вперше отримав золоту медаль. На той час вже був чемпіоном міста, області, а України – ніколи.

За кращу техніку мені подарували рукавиці. Й навіть до сьогодні в них виступаю – щасливі рукавиці, пам’ятні, раритетні. Місцями на них не змивається кров суперників. Такий собі накопичений досвід.

12 золотих медалей за 12 місяців

Найбільш вдалий рік моєї спортивної кар’єри – сезон 2006-2007. Тоді за весь рік було 12 стартів. Тобто 12 разів брав участь у різних змаганнях, починаючи з чемпіонату міста, області до Чемпіонату України по кікбоксингу, Всеукраїнського турніру з рукопашного бою, Чемпіонату Європи по кемпо, Чемпіонату світу.

Програв за цей час лише один раз.

Мав 12 перемог, 12 золотих медалей та одну срібну.

Символічність поразки

У 2009 потрапив до національної збірної з рукопашного бою та поїхав на міжнародні старти в місто Дальсфен (Нідерланди) на Чемпіонат світу. Там була як командна сутичка, так і особистий залік.

Я виступав в особистому. У командну роботу мене ще не брали через брак досвіду міжнародних виступів. За результатами став срібним призером.

У Голландії не обіграв голландця. Досить символічно. Чому програв? Хоч і мав вже на той час 10 років змагального досвіду, та на міжнародних стартах був уперше.

Спорт та робота – нерозривно пов’язані

Ще в школі подобалися фізкультура та військові науки, тому і фах обрав більш наближений – закінчив Чернігівський юридичний коледж Державної пенітенціарної служби України. Випустився у званні лейтенанта внутрішньої служби та пішов працювати за фахом. Спочатку у жіночу виправну колонію №44, потім в обласне управління відділу охорони, режиму, нагляду та безпеки старшим інспектором. А за цей час моя альма-матер стала Академією Державної пенітенціарної служби й мене покликали працювати до неї.

Я погодився. Завжди хотів повернутися до академіх.Ось уже 1,5 роки працюю куратором курсу. Коли студенти-заочники приїзжають на сесію, а це 2 та 3 курс, відповідаю за їх навчання та культурне життя. Я для них і мама, і тато (сміється – прим.авт.).

Усі випускники Академії, які навчались на денній формі навчання за державним замовленням точно отримують місце роботи в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби. Випускники, які навчались за контрактом, місце роботи можуть обирати самі. Можуть йти у правоохоронні органи, бути юристами, психологами, ще кимось.

Що таке перемога?

Перемога – довести собі, що ти можеш, що ти краще за інших саме зараз. Бо стати чемпіоном просто. А тримати планку протягом декількох років набагато складніше, ніж виграти один єдиний раз та піти зі спорту. Перемога – коли здатен завжди залишатися кращим, коли на тебе рівняються, коли показуєш приклад.

Щоб стати кращим саме в рукопашному бої або в воєнно-спортивному багатоборстві, потрібно бути цілеспрямованим, завзятим, мати сильний характер та амбіції. Не можна сподіватися на когось, тільки на себе. Лише завзяття та твоя особиста праця дадуть результат.

Нагороди відлиті з гільз та патронів

На змаганнях Кубку Президента отримав дуже специфічну медаль та пам’ятний знак. Це були перші старти, які відбулися після початку воєнних дій на сході країни. Тож і нагороди були особливі – відлиті з гільз та патронів, які були відстріляні в зоні АТО. Вони мають непересічну енергетику тих подій.

Федерація рукопашного бою – сильний вид спорту. Сьогодні наші спортсмени-рукопашники йдуть захищати цілісність країни. Хлопці, що вже повернулися з АТО до звичного життя, продовжують виступати на змаганнях.

Заняття спортом допомагають не зламатися морально та фізично. Один мій спортсмен-колега, з якими ми постійно зустрічалися на змаганнях зі спортивного багатоборства, поїхав в АТО. Але не повернувся. Максим Бендеров, родом з Олександрії Кіровоградської області. Зараз на його честь названо чемпіонат та турнір. Важливо, що його ім’я не забувають, що про нього згадуватимуть вихованці, діти, яких він тренував, рідні, близькі, друзі, ті, хто буде брати участь у цих змаганнях.

Куди рухатися далі

Для мене важливо те, що я роблю, поставлені цілі, здоров’я близьких та рідних. Хочу щоб у них все було добре. Щоб не було війни.

Чи щасливий я? Так, мабуть. Але є до чого прагнути, куди рухатися.

Хочу стати заслуженим майстром спорту, зустріти майбутню дружину, купити авто, а колись років через 20 стати заслуженим тренером країни, отримати 3 дан (чорний пояс), звання полковника. Завжди йти вперед, ніколи не зупинятися. Боротися, скільки вистачить сил, скільки відміряно.

Завдяки заняттям рукопашним боєм зараз маю улюблену роботу, треную молоде покоління. Але останнє – завдяки моєму тренеру Сергію Козирю, котрий побачив, що я здатен тренувати.

Приємно, коли вихованці досягають високих результатів, ростуть, стають ще кращими. В цьому році маю ювілей – 5 років тренерської роботи.

Заслужений тренер України, президент обласної федерації рукопашного бою та спортивного клубу «Октант», тренер вищої категорії та майстер третього дану (чорний пояс) Сергій Козир про тренування молодих людей, риси переможців, спортивний клуб та свого учня Дмитра Петрика.

Спортивний клуб “Октант” та ті, кого він тренує

Клубу вже майже 20 років, а Федерація рукопашного бою існує з 2004 року. Тренуємо сьогодні близько 400 дітей та дорослих. Багато майстрів спорту міжнародного класу, майстрів спорту України.

Дмитро одним з перших у Чернігові отримав таке почесне звання. Останні змагання показали, що дитячий спорт розвивається так само стрімко, як і дорослий.

На Кубку України серед дорослих ми вибороли перше командне місце, а серед дітей на Чемпіонаті України – друге.

Чотири спортсмени нашого клубу входять до складу національної збірної й стали чемпіонами Європи.

Загалом рукопашний бій уважають більше за чоловічий спорт, але у нас займається десь із 30 дівчат. Усі вони різного віку, але кожна з них унікальна. Їх результати – такі ж значні.

У кожному виді спорту спортсмени та спортсменки мають певні якості, які роблять їх успішними: працьовитість, завзятість, сила волі, любов до того, що робиш.

Це не вчитися не битися

Деякі приводять дітей 4-5 років й через тиждень кажуть, думали, ви вчите битися. Та яке битися? В такому віці ще навіть кістки не сформовані.

Ми тренуємо від легкого до складного:  дитина приходить, ми навчаємо її координації, розвиваємо фізичні навички, працюємо над гнучкістю, розтяжкою.

Одночасно викладаємо основи єдиноборств, щоб дитина розуміла, що відвідує саме секцію рукопашного бою. Пізніше дітлахи переходять в спортивну групу, де цілеспрямовано готуються до змагань. Там вони мають дорослі навантаження. Комусь подобається легкий контакт, комусь дозований, комусь кікбоксинг, комусь рукопашний бій. Ми їх не розділяємо. Кожен сам обирає, що йому ближче. Є універсальні спортсмени, що можуть виступати з будь-якого виду спорту й  усюди перемагати.

Дмитро прийшов до нас вже частково підготовленим спортсменом, бо займався у іншого тренера рік чи півтора. Та головною складністю було зробити правильною його техніку. Завжди простіше навчити з нуля, аніж переінакшити те, що маємо. Та він дуже завзятий, завжди працював старанно й самовіддано, тож через певний час почали з’являтися результати. Він, точно, універсальний спортсмен.

 

Світлини: Сергій Ємець