Декомунізовані мистецтвом

Як стріт-арт художник допомагає стирати пам’ять про декомунізовані назви вулиць

Фото: Віра Курико

До того як на стіні гаражу на розі Проспекту Миру та вулиці Льотної в Чернігові з’явилося зображення Леоніда Каденюка, там був графіті-напис «ХРІП» та залізні двері, заклеєні десятками оголошень.

Одного дня власник стіни, 64-річний Микола Миколайович знайшов у поштовій скриньці текст на кшталт цього: «Вітаю, передзвоніть, будь ласка, дуже хочу помалювати у вас на гаражі». Відтак, на колишній Червоногвардійській вулиці з’явився перший мурал в рамках проекту «До тебе моє місто промовляє».

Так виглядала стіна до того, як на ній з’явився малюнок

Малював Дмитро Адеріхо. Створив 2 тематичні малюнки. На колишній Червоногвардійській, а нині Льотній, – Леонід Каденюк, на колишній 50 років ВЛКС, тепер Козацькій, – козак.

«Козак малювався на стіні дитячого центру «Прометей», стіна підготовлена, пофарбована. А от про стінку для малюнку Каденюка я сам домовлявся з власником гаражу Миколаєм Миколайовичем», – уже пізніше розповідає Дмитро Адеріхо.

Каже, що на питання, чи складно було малювати на першій стіні, важко відповісти без надмірних емоцій: «Наші прекрасні жителі міста заклеюють оголошеннями все. Ця стінка, окрім оголошень, мала ще графіті-карлючку «хріп». Я відшкрібав кожне оголошення,  штукатурку, яка сипалася,  потім шпаклював, тричі ґрунтував й лише опісля – почав малювати».

Перший малюнок Дмитро створював кілька днів. Останній день був найбільш напруженим. Вечоріло, але хлопець уперто хотів закінчити, тому продовжував працювати й тоді, коли увімкнулися ліхтарі.

Майже кожен перехожий зупинявся, щоб запитати, похвалити, подякувати.
– Не можу зрозуміти…це космонавт, чи боженька? – жінка з двома пакетами прямує, вочевидь, додому й веде за руку малого сина.
– Мамо, там же підписано навіть.

«Більшість то розуміє, чому вулиця стала Льотною, адже вона веде до авіаційного училища. Але не так багато тих, хто знає, що там вчився перший український космонавт – Леонід Каденюк. Тому – малюємо», – говорить Дмитро.

Надокучливий доброзичливий чоловік напідпитку не залишав хлопця останні кілька годин роботи. Говорив до нього, розпитував перехожих, чи впізнають вони «Льоньку Каденюка».

Запитати у людей, хто такий Василь Боженко, то не скажуть – організатори

Проект реалізовували чотири викладачі факультету: Катерина Апанасенко, Альона Івженко, Анжела Толкач та Лілія Шестак. Ініціатива «До тебе моє місто промовляє» отримала перемогу в конкурсі проектів розвитку Чернігова «Активні громадяни», який організувала міська рада спільно з Британською радою в Україні. Вони отримали кошти, щоб купити художнику фарбу.

«Ми би хотіли зробити малюнок й на колишній вулиці Щорса, нині – Мазепи, але не знайшлося підходящої. Досі є невдоволення через перейменування вулиці Боженка на вулицю Мартина Небаби. Намалювати там чернігівського козака було би чудесно, але біда з місцем: приватний сектор, стіну знайти важко», – каже Катерина.

«Якщо запитати у людей, хто такий Василь Боженко, Сергій Кіров, то більшість не скаже, хто це. З Чернігівщини походять Олександр Довженко, Марія Заньковецька, чудесний перекладач Григорій Кочур, який знав 27 мов. Нащо мені вулиці, які названі на честь радянських діячів, та пам’ятник Муравйову, через якого сто років тому Київ захлинався кров’ю?» – розмірковує Катерина.

Жінка згадує вулицю Мстиславську в Чернігові. Вона знає її виключно як Мстиславську. Утім, за радянських часів та в перші роки незалежності вона мала назву Раковського, пізніше –  Фрунзе.

Як дитячий максималізм стає роботою

Нині малювання – професія Дмитра, він займається художнім розписом стін. Починав малювати на хвилі хіп-хопу. Подумав: «О, круто, хочу бути таким же крутим, потрібно щось робити, бути крутим хіп-хопером». Так почав малювати графіті, «неестетичні» написи на парканах, пізніше – шрифти.

Перший малюнок зробив на стіні училища поруч дому. Поки охоронець наздоганяв, хлопець шкрябав стіну. Тоді біг. Тоді знову шкрябав. Дмитро був малий, мав повно сил, а в охоронця з кожним колом їх ставало менше.

«Перші малюнки на стіні не балонами, а восковими олівцями малював, таким було бажання. Стояв і дряпав цим олівцем. Ходили з хлопцями й купували у бабусь на ринку залишки емалі, а ще поряд нас були кинуті бочки, а в них чи смола, чи мазут, то ми його колупали, тоді купували бензин, розводили цю смолу-мазут з бензином й отримували чорний колір».

Підлітком псував стінки. Усвідомлення того, де можна й не можна малювати, приходило з дорослішанням:

«Бо у тебе з’являються знайомі власники магазинів, дорослі люди, яких ти не хочеш образити. Потім зіставляєш речі: ага, оце точно такий самий власник магазину, як і той, з яким я дружу. І вже не хочеться малювати шрифт на відкритій стіні магазину. А  от коли ти молодий, то всюди пишеш і совість не чіпає, кайфуєш, мовляв, який класний, стільки забороненого наробив».

Нині хлопець каже цьому захопленню «спасибі». Якби цього не було, нізвідки було б виростати.

Малювання на стінах завершилося з переходом до університету. Почався п’ятирічний перерив. Увесь час займало навчання, малювання ескізів, портретів, глечиків.

«Але я закінчую університет. Дімо, треба щось робити. Зав’язую з музикою, зав’язую зі скейтом, починаю дуже багато малювати. Продаю  круту на той час ударну установку. На всі гроші купую фарбу, а це було багато грошей і багато фарби. Шлях обраний. Почався розпис інтер’єрів, а графіті вийшло на більш серйозний рівень».

Козак на колишній 50 років ВЛКСМ

Малюнок на вулиці Козацькій робив не один день. Саме обірвалося квітневе тепло, впала температура. Дмитро замерзав, теплий одяг обмежував рухи. А зображення –  велике. Постійно доводилося працювати на різній висоті.

«Сама собою ідея створити відповідні до назв вулиць зображення – корисна. Мене дратує, коли люди починають висловлювати своє невдоволення з приводу нових назв, мені шкода таких людей, шкода, що в них більше немає інших справ. Я не хочу жити в «совку», усі ці назви мені чужі й незрозумілі».

Через вітер хлопець постійно перепитує, чи не замазав лице у фарбу. Щоб розфарбовувати верхню частину козака, Дмитро піднімав драбину й вилазив під самий дах. Робив спробу малювати з самого даху, але це було незручно.

Що нині

Одразу вдалося реалізувати два малюнки, у розробці довгий час лежав проект малюнку на стіні супермаркету по колишній Комсомольській вулиці, якій повернули історичну назву – Реміснича. Катерина розповідала про ідею Дмитра: молода дівчина у вишиваній сукні, яка гаптує.

Проте коштів на фарбу не вистачало. Дмитро до останнього сподівався, що йому вдасться зекономити фарбу й все ж зробити малюнок на третій вулиці.  Кілька днів тому це вдалося зробити.”Так, це із залишків фарби”.

Фото із соціальних мереж Дмитра

«Ідея проекту чудесна. Бо як може не подобатися прикрашати місто? Треба бути дивним, щоб не розуміти, що малюнок це гарніше, ніж стіна, заклеєна оголошеннями. Власник стіни спочатку скептично поставився до ідеї. Тоді я показав ескізи і йому сподобалося. Він пишається, що на його стіні зображений Каденюк».

Фото: Віра Курико